За час незалежності своєї держави українці пережили чимало програм, реформ та проектів на благо соціально-економічного розвитку країни. Не обминули ці програми і українське фермерство. Втім, полегшення і поліпшення у цій галузі, фермери так і не відчувають. На відміну від них, узаконені експерименти відчули тварини. За інформацією президента УСПП Анатолія Кінаха, яка прозвучала за круглим столом «Інноваційний розвиток в АПК України», число поголів’я тварин в Україні зменшилось на 5-6%, а дотації для розвитку тваринництва, які обіцяють фермерським господарствам з 1 січня, фахівці вважають корумпованим та неефективним. Важко не погодитись з Анатолієм Кириловичем, людиною, яка за прогнозами певних аналітиків, може знову очолити український уряд. Втім, поки що він взявся за реформування АПК. Тим часом фермери намагаються врятувати тваринну галузь майже самотужки. Нині мало хто вже на Прикарпатті тримає коней. Вони стали для селянина непосильною справою. За мізерні пенсії та зарплати прогодувати коня стає дедалі важче. Порода гуцульських, кажуть, зникає. Натомість, їх замінять осли, яких все частіше можна побачити у фермерських господарствах області. Михайло Панько з села Гута, Богородчанського району, Івано-Франківської області займається тваринництвом ще з далекого 1992 року. Він став одним з перших фермерів в районі. Тоді він викупив у колгоспах овець та намагався розвинути цю справу. Втім, важкі часи змусили податися на заробітки. Вже в 2004 Михайло Панько повернувся до фермерства з більш серйозними намірами. Точніше – з грошима, які вкрай потрібні на селі. Зароблені у Росії кошти вирішив вкласти у розвиток власного господарства, аби не затягувати себе у згубні кредити українських банків. Нині у Михайла Панька 36 га пасовищ в постійному користуванні, 100 овець, 50 кіз, двоє коней, 7 корів м’ясної породи та 11 віслюків, яких він завіз з Криму. «Своє господарство ми накопичуємо і розвиваємо», - говорить Михайло Панько про підопічних, яких доглядає разом з дружиною та двома синами. Фермер зізнається, що таке рішення прийняв для себе і тепер має ціль – «залишити на українській землі добру справу по собі». Жодної копійки прибутку тваринне господарство поки не дає. Поголів’я овець фермер прагне довести до тисячі. Лише тоді, стверджує, можна говорити про промисловий зиск з вівчарства. Ослів, каже, розводить для туристичного бізнесу, бо готує власний тур-проект, в якому буде готель, цікаві мандрівки та маршрути на Сивулю, а помічниками туристів стануть його віслюки. «Осли – це дуже смиренні тварини, не вибагливі, розумні. В горах вони справжні помічники. І верхи довезуть, і вантаж допоможуть доставити. Тут така поміч дуже потрібна», - стверджує Михайло Панько. Та й діти ослами не натішаться. Випасати тварин – це їхнє улюблене заняття, як і прокататись. Всі віслюки об’їжджені. Гонору та характеру, як у коней, немає. Тому й сюрпризів - не варто чекати. Кожний віслюк у господарстві має ім’я: Тамарка, Зірка, Роска, Зевс … Називають віслюків лише діти. Михайло Панько переконаний, що прислів’я: «Впертий, як осел» – це не про його улюбленців. Вони господаря слухаються, до гніву не доводять. Водночас, каже фермер, і ослам подобається прикарпатська земля. У його господарстві віслюча родина чекає вже друге потомство. «Якщо вони родять, значить їм тут добре», - говорить фермер. Їдять осли сіно , зерно, полюбляють кору дерев. За словами Михайла Панька, пропозицій купити в нього ослів – чимало. Дзвінки від покупців – щодня. Одного віслюка вже продав гуцулу, за 5 тис грн.. Кажуть, старенький не натішиться. Бо на старість отримав помічника та перевізника у горах, куди завезти харчі непросто. Ось так гуцули пересідають з коней на віслюків. Безпека в дорозі, вірність господарю, малогабаритність – все це переваги ослів, які дають їм шанс надовго залишитись на Прикарпатті, ставши тут представниками «зеленого туризму» та екзотичного транспорту. Поряд зі страусами, віслюки виглядають справжньою «інновацією» на Прикарпатті, яка реально покращує стан справ в сільському господарстві, де вже не вигідно людям тримати ані худобу, ані овець. Втім, фермери налаштовані оптимістично. «Якщо влада не допомагає, то нехай хоч не заважає», - говорять вони вже традиційне правило співіснування і додають, що все буде добре, якщо не продадуть землю іноземцям. Від таких реформ, зізнаються, можуть зникнути і осли. Останнім часом господарювання іноземців на Прикарпатті вилились у ряд тривожних фактів для людей. Мертва риба в потічку Рогатинського району, яку пов’язують зі свинофермами «Даноші», постійний сморід у селах Калуського району, де працює датська компанія, жодним чином не тішить людей. А в цьому році люди почали скаржитись на погане самопочуття, незрозумілі викиди на тілі поблизу тих районів, де закордонні аграрії проводили захист рослин. Зрозуміло, що застосовувались не органічні добрива і не вапнування землі. Не зовсім приємні факти у галузі тваринництва називають науковці, в Івано-Франківську. Виявляється у Польщі працюють свиноферми, які спеціально вирощують свою продукцію лише для українського ринку. Свиней, яких використовують у м’ясопереробці для поляків, годують за іншими схемами, де не так часто застосовують використання антибіотиків. У наведених прикладах науковці згадують і курячу тушку, яка за кілька годин перетворилась на желейну масу. Її теж завозять до столу українців. Звичайно, така перспектива ослам не загрожує. Втім, їхні прикарпатські господарі вже побоюються, що Земельна реформа дасть зелене світло на Україні для багатих іноземців, які дбатимуть більше про швидкі прибутки, а не про екологію, родючість землі та якісну продукцію для українського ринку. Ірина Дружук-Макацарія, «ОстроВ»
